Історія села Мордвинівка
У Бердянському уїзді виникло село Мордвинівка. За хоробрість і мужність у російсько-турецькій війні грек Ламбро Качоні отримав чин майору та землі у володіння. Грек був відважним моряком, тому землеробство його не приваблювало. З цієї причини продав свої землі графу Мордвинову.
На землях біля Овечого броду було невелике поселення ногайців. Згодом воно відійшло ближче до моря, а на землі Мордвинова переселились перші сім сімей. З того часу перша вулиця має назву П'ятихатка. У 1811 році дочка графа Віра Миколаївна вийшла заміж за Аркадія Олексійовича Столипіна, а землі отримала як посаг. У 1820 році в селі нараховувалось 380 осіб. За селом було закріплено 2870 десятин землі в тому числі: церковна – 368 десятин; поміщицька - 864 десятини; селянсько-середняцьких - 4259 десятин; селянських-124 десятини. Селянські наділи не перевищували 1,5 десятини. Земля оброблялась примітивним інструментами, тому врожай був 8-10 відсотків з десятини. У поміщицькому господарстві було: жаток-22; плугів кінних-87; борон-36.
У Державному архіві Херсонської області зберігається документ земельної комісії 1828року у якому зазначається: «Специальный План Таврической губернии Мелитопольскаго уезда деревни Мордвиновка прежде бывшей во владении Адмирала и Кавалера Николая Семеновича Мордвинова а ныне по приданству досталось дочери Его тайной советницы Веры Николаевны Столыпиной Межевание учинено в прошлом 1809м году Губернским Землемером Мухиным По указу Екатеринославский Межевой Конторы межу утверждал и план с книгою пересочинял 1828 года ноября 1го дня Землемер Коллежский.
А в 1835 - 1847 рр. населення значно збільшилось після переселення кріпаків з Пензенського маєтку Столипіних. Дмитро Аркадійович Столипін , син Віри Миколаївни Столипіної (Мордвинової) отримав землі у спадок. Після військової служби син Аркадія Столипіна Дмитро почав вивчати экономіку сільського господарства. Він висунув ідею арендного хуторного хозяйства. Для практичного втілення цієї ідеї Дмитро Аркадійович організував арендні хутори в своих спадкових маєтках: в селі Нагаєве Инсарського уїзду, селищі Ночка Городищенського уїзду Пензенської губ., в селі Мордвинівці Бердянського уїзду Таврійсьскої губернії (Додаток 6).
У 1864 році у селі було вже 89 дворів. Мешкало 623 особи.
У 1861 році в Російській імперії відмінили кріпацтво. Селяни отримали землі, але звичайно ж не найкращі. Біля ріки та ближче до лиману Молочного землі з солончаком, не плодючі. Кращі землі залишились пану, селяни були невдоволені. У 1865 році вони написали листа царю, 80 мешканців села поставили хрестики. Петро Лук'янов та Макар Федосєєв пішли із скаргою до царя. Землі розподілили справедливо.
Село починається з храму. У 1871 році Дмитро Аркадійович почав будувати храм. Церкву освятили у 1882 році в ім'я Віри, Надії, Любові.
В роки революції 1905-1907 рр. в селі був бунт селян під керівництвом Орехова Івана Мироновича і Федосєєва Олександра Михайловича. В листопаді 1905 р. селяни відібрали землі в церкви і користувались до 1907г. Орехов І.М. Федосеєв О.М. були пов'язані з революційною групою м. Мелітополя.
Владі стало відомо про діяльність Орехова і Федосєєва. Вони були заарештовані і посаджені до тюрьми на три роки.
На Перед І Світовою війною в Мордвинівці було 218 дворів, в яких мешкало 1820 селян (920 чоловіків і 900 жінок).
Першим головою Мордвиніської сільської ради Вознесенської волості Бердянського уїзду був Спиренко Єрмолай Платонович.
У 1925 році у селі було 363 двори, населення складало 1738 мешканців (чоловіків-844, жінок -894). У фактичному використанні було 4707 десятин землі. Була 71 криниця. У селі вироблялась соняшникова олія, існувала ковальня.
У 1920 році було відкрито семирічну трудову школу, директором якої був Ф.І. Гладілін. У 1927 році було створено "СОЗ" імені Шевченка і комуна імені Разіна, а у 1929 завдяки їх об'єднанню утворився колгосп "Ідея Ілліча", який проіснував до 90рр. Першим головою колгоспу був Бортнік Іван Пилипович.
У грудні 1941 року окупаційні фашистські війська зайняли наше село. Очікуючи опору населення, новий режим зразу ж вжив заходів для залякування населення. У грудні 1941 року були заарештовані активісти, члени правління колгоспу, працівники сільської ради, завідуюча дитячим садком. Рідні чекали, сподівались . Через тиждень в селі дізналися про розстріл . А односельці, які виявляли непокору, були закатовані в гестапо. Коли почалось визволення села, фашисти зігнали мешканців у сарай і хотіли підпалити. Тільки завдяки перекладачці, яка зуміла переконати офіцера, страшний злочин не стався. Але село було зруйновано. З 405 дворів залишилось -13.
У роки Великої Вітчизняної війни на правому березі річки Молочної гітлерівське командування розгорнуло широкомасштабне будівництво оборонного укріплення, що увійшло до історії під назвою лінії «Вотан». Ця оборонна лінія була південним форпостом знаменитого «Східного валу» на р. Дніпро, на якій закріпилися гітлерівці після успішних наступальних операцій Радянської армії у 1943 р.
У вересні -жовтні 1943 р. почалося звільнення нашого краю від німецько- фашистських загарбників. Сходу узяти «Вотан» нашим військам не вдалося. Тоді командуванням було ухвалено рішення штурмувати лінію на південь від м. Мелітополя. У ніч на 30 вересня 1943 р. розпочався штурм німецької лінії «Вотан». Атаки проводилися силами 463-го стрілецького полку В.Я. Бачило. У ході боїв на ділянку в районі прориву ввели нові частини: 36-ї та 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу, які 9 жовтня 1943 р. широким фронтом форсували Молочну. Під час цих подій земля вмивалася кров'ю полеглих воїнів, а разом з нею і річка Молочна набула червоного кольору. Не дивлячись на складнощі подолання вогневих перешкод і відчайдушний опір гітлерівських військ, нашим військам все-таки вдалося прорвати здавалося б неприступну фортифікацію. Ділянка довжиною в 300 метрів була зайнята нашими воїнами. Їм вдалося витримати контратаки німецьких військ, яких нарахували аж 53! Відчайдушні спроби гітлерівців вибити радянські війська не увінчалися успіхом. Стримавши натиск німецьких сил, наша армія саме звідси почала наступ, в ході якого вдалося звільнити і м. Мелітополь від гітлерівської чуми.
Місце прориву німецької лінії оборони «Вотан»
Цей монумент знаходиться за 3,5 км на захід від села Мордвинівка і установлений на честь прориву радянськими військами німецько-фашистської укріпленої лінії Вотан. Спочатку у 1973 р. було встановлено пам'ятний знак: меморіальну металеву дошку (0,4 х 0,6 м) на залізобетонному стовпі з написом. 24 жовтня 1993 року відбулося перепоховання останків 62-х воїнів Радянської армії. Згодом, 23 жовтня 2003 року відбулось ще одне урочисте перепоховання останків 65-ти радянських воїнів - визволителів нашої землі від німецько- фашистських загарбників. Цією роботою займались пошукова група Запорізькі області. У 2013 монумент реставрований.
Братська могила
В самому селі, в парку поховані ще 462 воїни 118-ї стрілецької дивізії 28-ї армії 4-го Українського фронту. Відомі прізвища 414 загиблих. Спочатку на братські могилі стояв простий дерев'яний обеліск. У 1953 р. його було замінено залізобетонною скульптурою воїна (вис. 2,3 м). У 1976 р. проведено реконструкцію: за скульптурою встановлено стелу з білого інкерманського каменю з барельєфом воїнів та жінок. На ній закріплено 35 мармурових меморіальних дошок з текстом і прізвищами похованих та 142 воїнів-земляків, які загинули на фронтах другої світової війні. Праворуч встановлено обеліск (8 х 0.73 м) з інкерманського каменю з датами «1941 - 1945» під зображенням ордену Великої Вітчизняної війни. Саме це місце стало візитівкою с. Мордвинівки, куди приїжджають кілька разів на рік ветерани, гості з усіх куточків України.
Бліндаж у Мордвинівці
На південній околиці села мордвинівці дбайливо зберігають бліндаж, у якому в вересні — жовтні 1943 р. розміщувалися командні пункти 118-ї стрілецької дивізії та 117-го артилерійського полку 28-ї армії Південного фронту (після 20 жовтня 1943 р. — 4-й Український фронт).
